П`ятниця
26.04.2024
17:12

Попівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів

Які небезпеки очікують дитину на вулиці

1. Небезпека контактування з незнайомими людьми

Привчати дитину не піддаватися на вмовляння сторонніх людей і ніяк не контактувати з ними дуже складно, т.к. дитина повинна рости товариським і незамкнутим,з одного боку, завбачливим і обережним - з іншого. Велика помилка матерів, що вони забувають про другий висловлюванні, поки дитина не піде в школу, і це величезна помилка! Уважно вивчайте емоції маленького людини, щоб вчасно зрозуміти, що з ним щось не так.  Учень повинен знати 3 основних правила поведінки на вулиці:

• - не розмовляти з незнайомими особами,
• - не сідати в машину до сторонніх,
• - завжди залишатися на очах у батьків, вчителів . На замкнутість дитини ці вимоги ніяк не вплинуть, але, можливо, збережуть йому життя.

Для дитини вулиця - це складний і заплутаний лабіринт, безліч ходів в якому представляють собою величезний інтерес для нього. А яка вулиця без доріг? Навіть у дворі багатоповерхівок обов'язково є під'їзні шляхи до входів в них, і дитина повинна знати, що вони - не місце для ігор.У вашому дворі немає дитячого майданчика? Це не причина грати на проїжджій частині, адже дуже швидко така небезпечна забава увійде в звичку малюка. Завжди поблизу знайдеться дворик, в якому буде обладнана для дітвори майданчик - тут і рекомендується проводити час на свіжому повітрі.

2. Небезпека на дорозі. Навчіть малюка правильно переходити вулицю,познайомивши його зі світлофором, з необхідністю дивитися направо / наліво і тримати маму за руку.

3. Бруд (бактерії, мікроби, яйця глистів і т.д.) Все, що знаходиться на вулиці, не відрізняється чистотою - про це знає кожен. . Дитина повинна знати, що не можна: торкатися брудними руками до обличчя і статевих органів, тягнути до рота все, що знаходиться на вулиці, чіпати тварин.

4. Небезпека загубитися.  Ви навіть не уявляєте, як мало часу потрібно дитині, щоб загубитися в натовпі перехожих! Привчіть своє чадо тримати вас за руку в людних місцях, а також не відходити в сторону, навіть якщо батьки відволіклися.

5. Небезпека травмування.  Причиною травми може стати і розбите скло,розхитані гойдалки, укуси комах і тварин.

Висновок

Небезпеки очікують вашу дитину на кожному кроці, але ж всі ми через це колись проходили. Вам необхідно тільки допомогти своєму чаду в цьому. Подумайте, куди можна піти з дітьми, щоб показати, який цікавий і красивий наш світ. А за допомогою гри розкажіть їм, як боротися з небезпеками,що в ньому приховуються.

 

Батьківські збори з теми «Превентивне виховання учнів» виступила заступник директора з навчально-виховної роботи Яковенко Антоніна Вікторівна, а з доповіддю на тему «Психологічні аспекти превентивного виховання в школі» - практичний психолог Попова Ольга Леонідівна. 

До  уваги  батьків!

За навчальним закладом закріплений працівник відділу кримінальної міліції у справах дітей

Роменська Лідія Володимирівна,   м. Красноград, вул. Лєрмонтова, 84 (каб.№14), контактий телефон 0999119701

 

  Помилки батьків. Чи можливо їх уникнути?

Слід визнати: ми всі робимо помилки у вихованні дітей, як маленькі, так і великі Одні з нас визнають ці помилки і намага­ються їх виправити. Інші пере­конані в своїй непогрішимості й категорично відкидають навіть думку про те, що вони зробили щось неправильно. З наших по­милок виростають великі ди­тячі психологічні травми. Діти налаштовуються на зневіру до дорослих. У них можуть сфор­муватися агресивні реакції на помилкову поведінку батьків, на зневагу до них. Це може при­звести до агресивної поведінки дитини, особливо підлітка, вдо­ма, у школі, серед однолітків. А згодом уже, створюючи свою сім'ю, така людина часто вда­ється до насильницьких дій сто­совно близьких у своїй сімї.

 На думку італійського психо­лога Ади Делла Топпе, одна з най­поширеніших помилок батьків — це зловживання владою. Для ма­леньких дітей світ наповнений чудовими відчутними речами і населений напівбогами-батьками, які годують, зігрівають, пестять, навчають, лікують, підтримують і карають. Інший відомий аме­риканський сімейний психолог Джон Бредшоу нагадує всім нам, що маленька дитина в присутнос­ті дорослих, які в декілька разів вищі та важчі за неї, почувається так, як почувалися ми в присут­ності велетнів. Щоб вижити, ми б погодилися виконувати їхню волю у всьому, робити все, що нам наказують.

У багатьох батьків виникає природне запитання: «А як же з авторитетом батьків?» У домінаторній, тоталітарній сім'ї авторитет батьків ототожнений із засобами насильства над ді­тьми, демонстрацією своєї пе­реваги над ними. Батьки іменем авторитету допускають значну нетактовність стосовно дітей, сварячись на них в присутності незнайомих людей, вихваляю­чись їхніми успіхами. А чому соромитись? Адже діти — наша власність, наші раби. Вони й так завжди любитимуть нас.

Зловживаючи своєю владою, батьки визначають, що має ці­кавити дитину, дозволяють або забороняють, не питаючи навіть думки дитини. «Що вона там може розуміти?», «Ми ж краще знаємо, в чому для неї користь і щастя».

***

В одній сім'ї телевізор для дорослих був набагато важли­вішим, ніж справи онуки, з якою вони проживали в одній кімнаті комунальної квартири. Тому при­готування дівчинкою уроків пере­творювалося на щоденне знущан­ня. Дівчинка повинна була робити уроки в куточку, за виділеним для цього краєчком обіднього столу під гучний акомпанемент теле­візора. Чи можна дивуватися, що ця дівчинка прагнула завжди на вулицю, подалі від «комфортної» домашньої атмосфери?

І що ж дитина? Як вона по­чувається, коли ми зловживаємо владою? Виявляється, наша авто­ритарність не робить дитину щас­ливою. Починається все з того, що малюк перестає радіти при­ходу дорослого. Навпаки, у нього псується настрій, він ховається, стає несміливим, боязким. Раптом ми дізнаємося, що наша дитина збрехала. Ми лякаємося. Замис­люємося: «Звідки це?». А це ж і є перший наслідок незрозуміло­го і несправедливого покарання. Рветься нитка довіри між дітьми та батьками.

***

Мати дівчинки, відмінниці, дуже страждала від того, що всіма важливими секретами її дочка ділилася не з нею, а з од­ноліткою, своєю подругою. Така благополучна, зразкова дівчинка. Чому? А дівчинка, можливо, бо­ялася наштовхнутися на неделікатність, висміювання.

Батькам дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини за­лишають наші вчинки, агресивна поведінка, авторитарність, не­обережні висловлювання. Неваж­ко собі уявити (але часто трапля­ється), розгнівану, а інколи навіть розлючену матір (або батька), що кричить своєму п'ятирічному си­нові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти по­гано зробив, я не любитиму тебе». Навряд вона чи він усвідомлюють наслідки своїх висловлювань. Ди­тина слова велетня-гіганта сприй­має серйозно, вірить йому, ляка­ється, можливо, на все життя.

Як же так виходить, що, бажа­ючи дітям любові й добра, ми час­то залякуємо їх, принижуємо, ізо­люємо? Що робити, якщо це вже сталось? Як виправити помилку? Чи не втратимо ми авторитет в очах наших дітей, якщо вибачи­мося перед ними? Все це складні питання. Спробуймо знайти від­повідь хоча б на деякі з них.

 

Сімейні традиції.

В одній неповній сім "і любля­ча, освічена мати вважала, що,оскільки вона сама виховує хлоп­чика, з ним необхідно бути су­ворою. Тому за провини, до яких належали також й погані оцінки або зауваження вчителя, дитину карали ременем. Хлопчик сприй­мав це як належне і не протес­тував. Проте психічні травми, які він регулярно отримував, да­валися взнаки в його агресивній поведінці в школі стосовно одно­літків. Вона набувала дуже небез­печних форм. Мати схильна була звинувачувати вчителів, дітей, але не себе.

***

Якщо ми хочемо, щоб діти довіряли нам, зважали на нашу думку, треба вміти визнавати свої помилки і за необхідності вибача­тися перед дітьми. Ваш авторитет від цього не тільки не впаде, а навпаки — зросте. Якщо дитина розумітиме, що ви така ж людина, як інші, що ви можете зробити по­милку і чесно визнати її, вона до­вірятиме вам, не очікуючи від вас підступності або нетактовності.

Як каже Ада Делла Топпе, до­бре виховати дітей — значить ви­робити у них звичку враховувати, що у людей навколо них рівні з ними права, неухильно керувати­ся принципом, загальним як для дорослих, так і для дітей: «Мо­жеш поводитися гак, як тобі по­добається, але при цьому не зло­вживай своєю свободою, не вико­ристовуй її на шкоду іншим».

Нагадаємо, що в партнер­ській сім'ї конфлікти вирішують мирним шляхом, усі члени сім'ї беруть участь у розв'язанні важ­ливих проблем. У цих випадках батькам легше уникнути помилок зловживання владою, легше по­будувати з дитиною стосунки, які базувалися б на повазі та довірі.

Дитячі страхи.

 

Дитину оточує багато незна­йомих предметів. Вона хоче ро­зібратися в тому, як сконструйо­вано речі, які існують норми по­ведінки, звільнитися від почуття страху перед незнайомим світом. І вона звертається з цим до бать­ків.

Батьки дуже часто закрива­ються від проблем і питань: «Це нічого, минеться», «Такого не бу­ває», а найчастіше вони кажуть: «Коли підростеш, це все минеть­ся». У когось із дітей може й ми­неться, але в багатьох дорослих залишаються незрозумілі страхи, які потім добряче псуватимуть їм життя.

Психологи вважають, що існу­ють три найдієвіші способи подо­лання таких дитячих страхів: ін­формування, послідовний досвід та присутність людини, яка може допомогти.

Як рекомендує Ян Дарзату, дуже важливо, щоб дитина, коли в неї виникає страх, відчувала вашу присутність. Виявляється, для дитини вкрай важливою є ваша зовнішність. Вона помічає вас у пітьмі, здалеку. Помітить звуки вашого голосу, ваші за­пахи, доторки. Загалом, ваша присутність допомагає дитині відчути себе в безпеці. І це дуже важливо розуміти — дитина по­чувається в безпеці, коли фізич­но відчуває присутність батьків, які її люблять.